Статті
Aug 19, 2025
Будівельна наука крізь призму гендеру: академічний шлях Наталії Лушнікової
Інтерв’ю з науковицею та викладачкою Технічного університету Ейндговена
Regularly ensure no new buildings or trees are casting shadows
Et tellus congue praesent pellentesque volutpat laoreet bibendum ut congue sed libero velit sed suscipit amet mattis orci aliquet egestas nibh quis neque vulputate convallis adipiscing magna. Mattis quisque in feugiat in metus laoreet sodales lectus id augue quis pellentesque feugiat luctus malesuada laoreet bibendum nibh augue fames feugiat diam sed. Varius ut eget sollicitudin sed semper sed semper sed nunc sagittis sit at sit.
- Euismod amet rutrum ornare egestas ac nunc ullamcorper mi pretium
- Mauris aliquet faucibus iaculis dui vitae litum sus ullamco
- Semper pharetra duis purus facilisis nec pretium imperdiet varius
- Molestie eget quis viverra eget eget pulvinar a donec vitae amet
Regularly check the energy output to identify any issues
Sed massa vestibulum lectus suspendisse egestas sit. Interdum vel scelerisque non imperdiet nec euismod enim tristique purus leo fames ut malesuada iaculis nunc ridiculus purus hendrerit mauris netus nunc arcu nulla hac parturient elementum proin. Malesuada commodo mi arcu sit adipiscing turpis nullam dignissim phasellus cras sagittis et sit blandit vestibulum vitae eget nulla vel dictum elementum in feugiat vel volutpat libero porta sed.
Have a professional periodically inspect and service the system
Nibh tellus arcu aliquam in pellentesque ultricies non nisi suspendisse laoreet est felis placerat bibendum nisl fermentum ut et eget lacus lectus aliquet egestas nullam suspendisse vulputate dictum tempus ullamcorper mattis ultrices suscipit ipsum vitae arcu est volutpat suscipit dolor gravida netus massa lacinia maecenas dictum facilisis eu.
- Ut est dui porttitor vitae diam cras faucibus urna diam proin ultrices
- Mauris aliquet faucibus iaculis dui vitae ullamco
- Sapien tempus nec scelerisque praesent mattis vitae commodo
- Justo at dictum fames condimentum nisl tellus mauris fermentum
Be cautious not to put stress on the panels
Nibh tellus arcu aliquam in pellentesque ultricies non nisi suspendisse laoreet est felis placerat bibendum nisl fermentum ut et eget lacus lectus aliquet egestas nullam suspendisse vulputate dictum tempus ullamcorper mattis ultrices suscipit ipsum vitae arcu est volutpat suscipit dolor gravida netus massa lacinia maecenas ictum facilisis eu.
“At scelerisque elementum vitae sed et posuere adipiscing est pulvinar id proin eget posuere odio dictumst mi interdum”
Prevent birds, rodents, and insects from nesting under panels
Sit nulla nec vitae odio orci phasellus metus diam leo est nisi morbi arcu vitae urna sit platea ligula non quis non aliquam in posuere mi egestas nunc ac vitae sed nunc auctor justo orci id ut neque ac nec. In quam eget volutpat urna consequat sit morbi tristique lobortis urna convallis lectus ac.
Follow all guidelines to maintain the warranty validity
Praesent magna turpis tellus nisl tortor est nisl nulla neque sed nisi enim cras in vitae aliquam. Posuere ultrices hac consectetur nulla odio at vitae egestas dis vestibulum risus amet viverra tortor tincidunt nascetur platea ultricies fermentum nibh nulla in lorem lectus adipiscing pretium sit condimentum nullam in eu in lorem cras proin.
«Чим вища посада в будівельній сфері, тим менше там жінок».
Хоча серед студенток технічних університетів нині багато жінок, їхня кількість різко зменшується на вищих академічних рівнях — серед доценток й професорок. Така тенденція спостерігається у багатьох країнах світу.
Наталія Лушнікова — науковиця й викладачка, яка просуває гендерну рівність у сфері будівництва. Її професійний шлях охоплює кілька країн. Вона викладала в Україні, Польщі та Італії, співпрацювала з екологічною організацією «Екоклуб», отримала стипендію програми гостинності коледжів Кембриджа та брала участь у кліматичній конференції ООН.
Зараз Наталія працює в Технічному університеті Ейндговена (TU/e) у Нідерландах, а свій академічний шлях починала на кафедрі будівельних матеріалів у Рівному, Україна.
Цей матеріал досліджує її професійну подорож, виклики, з якими вона стикалася, а також її роздуми про структурні бар’єри та нові можливості для жінок у будівельній сфері й академічному середовищі.
Наталія здобула технічну освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування у Рівному, спеціальність — «Технологія будівельних конструкцій, виробів і матеріалів». Попри гендерні стереотипи й труднощі навчання у «чоловічій сфері», вона вирішила продовжити академічний шлях й вступила до аспірантури.
«Я не бачила себе в індустрії — на цементному заводі чи виробничій лінії. А от кафедра, де можна було займатися дослідженнями, стала для мене безпечним простором. Саме там почався мій академічний шлях. Згодом я отримала роботу в тому ж університеті, що й закінчила, періодично виїжджала викладати за грантовими програмами, а у 2023 році приїхала працювати до Нідерландів».
В Україні викладання часто пов'язане з науковою діяльністю «за замовчуванням»: викладач має читати лекції, писати підручники й методички, розробляти робочі програми, проводити дослідження та публікувати статті — усе це паралельно з навчальним навантаженням.
У Нідерландах та більшості країн ЄС академічні ролі поділені. Тут може бути більше акценту саме на дослідженнях. Наталія нині обіймає посаду постдока — це дослідницька позиція після захисту PhD, яка зосереджена виключно на науці, без обов’язку викладати.
Щоб мати право викладати в Нідерландах, потрібно пройти офіційну сертифікацію: відвідувати педагогічні тренінги, підготувати портфоліо, провести відкриті лекції. Ця система більш вимоглива, ніж українська, але натомість відкриває доступ до сучасного обладнання, ресурсів та міжнародних дослідницьких мереж.
«У Нідерландах аспірантів у наукових групах часто більше, ніж викладачів. В Україні — навпаки».
Наталія каже, що стикалась як з прихованими упередженнями, так зі структурними бар’єрами впродовж її академічної карʼєри.
«Під час PhD я була єдиною жінкою, яка здобувала технічний науковий ступінь серед переважно чоловічої кафедри, — пригадує вона. — Могли звучати фрази на кшталт: “Хай на конференцію їде чоловік, там треба не тільки посміхатися”. Як молода викладачка я мала менше наукових публікацій, ніж досвідчені колеги-чоловіки, і це впливало навіть на розподіл годин. Після декретної відпустки мені пропонували перейти на неповну ставку».
Згодом Наталія почала працювати на кафедрі архітектури, де жінок було більше. Саме тоді зацікавилася темами гендерної чутливості в урбаністиці та універсального дизайну. Але виклики не зникли. Коли Наталія подавалася на постдоківські позиції, то чула й такі коментарі:
«Якщо тебе візьмуть, то, скоріше за все, через гендерні квоти на жінок».
На думку Наталії, нерівність не завжди проявляється відкрито. Вона може бути фізичною, соціальною чи інституційною.
«Через постійні зміни вимог до викладачів отримання звання доцентки в мене розтягнулося на кілька років. Рукопис, необхідний для цього, я завершувала, коли вагітність добігала кінця. Після народження дитини я продовжила вносити правки. Пам’ятаю, як доводилося підійматися сходами в університет з дитячим візочком — або шукати допомогу, щоб його занести, або залишати внизу».
«У чоловічих сферах від жінки часто очікують, що вона працюватиме так, ніби в неї немає дітей та інших обов’язків. Наче бути мамою — це не додаткова робота».
Викладаючи курс про гендерні аспекти містопланування, Наталія разом зі студентами досліджувала неочевидні прояви чоловікоцентричного підходу в міському середовищі.
«Я показала студентам відео про невелике містечко у Швеції, де сніг завжди починали розчищати з автомобільних доріг, хоча за статистикою ними користуються переважно чоловіки. Жінки частіше рухаються пішки й нелінійно, з дітьми, пакунками або супроводжують маломобільних родичів, тож засніжені тротуари й зупинка транспорту створюють для них особливі ризики», — пояснює вона.
Наталія наголошує, що райони, спроєктовані жінками, часто більше зосереджені на безпеці й доступності. Один із відомих прикладів — Frauen-Werk-Stadt у Відні, квартал житлової забудови, створений із урахуванням гендерної чутливості. А в Нідерландах, додає вона, дедалі частіше застосовують принципи містопланування, які відповідають цілям універсальної доступності.
Досвід. Першим кроком Наталії у подоланні синдрому самозванки стали стипендія Кембриджа, викладання за кордоном та робота в «Екоклубі». Витривалості додали також поїздка до Брюсселя та участь у конференції ООН разом з українськими кліматичними активістками. Ці досвіди довели: варто наважуватися навіть на найскладніші й найстрашніші виклики. Саме вони найбільше змінюють та загартовують.
Менторство. Підтримка завжди була важливою частиною шляху Наталії: в Україні — завдяки неофіційному наставнику, а в Нідерландах — завдяки колегам, українській громаді та мережі WISE (Women in Science Eindhoven). WISE об’єднує жінок у Технічному університеті Ейндговена — від аспіранток до професорок. Спершу Наталія просто відвідувала події, згодом увійшла до Ради та нині допомагає організовувати заходи. Та навіть попри цей прогрес, у нідерландській академічній сфері жінок досі небагато.
Рольові моделі. У будівництві Наталія рідко бачила жінок на керівних чи творчих посадах — найчастіше лише на технічних.
«Але якось у відрядженні на заводі залізобетонних конструкцій у Києві я почула історію його директорки — Світлани Ковальської. Вона побудувала кар’єру у цілком чоловічій галузі — ще й у 90-ті! Це було і несподівано, і дуже надихаюче».
Тепер, коли Наталія бачить більше колежанок у різних технічних галузях, вона намагається вчитися у них, черпати силу з їхніх досягнень та сміливості.
«Чим вища посада в будівельній сфері, тим менше там жінок».
Хоча серед студенток технічних університетів нині багато жінок, їхня кількість різко зменшується на вищих академічних рівнях — серед доценток й професорок. Така тенденція спостерігається у багатьох країнах світу.
Наталія Лушнікова — науковиця й викладачка, яка просуває гендерну рівність у сфері будівництва. Її професійний шлях охоплює кілька країн. Вона викладала в Україні, Польщі та Італії, співпрацювала з екологічною організацією «Екоклуб», отримала стипендію програми гостинності коледжів Кембриджа та брала участь у кліматичній конференції ООН.
Зараз Наталія працює в Технічному університеті Ейндговена (TU/e) у Нідерландах, а свій академічний шлях починала на кафедрі будівельних матеріалів у Рівному, Україна.
Цей матеріал досліджує її професійну подорож, виклики, з якими вона стикалася, а також її роздуми про структурні бар’єри та нові можливості для жінок у будівельній сфері й академічному середовищі.
Наталія здобула технічну освіту в Національному університеті водного господарства та природокористування у Рівному, спеціальність — «Технологія будівельних конструкцій, виробів і матеріалів». Попри гендерні стереотипи й труднощі навчання у «чоловічій сфері», вона вирішила продовжити академічний шлях й вступила до аспірантури.
«Я не бачила себе в індустрії — на цементному заводі чи виробничій лінії. А от кафедра, де можна було займатися дослідженнями, стала для мене безпечним простором. Саме там почався мій академічний шлях. Згодом я отримала роботу в тому ж університеті, що й закінчила, періодично виїжджала викладати за грантовими програмами, а у 2023 році приїхала працювати до Нідерландів».
В Україні викладання часто пов'язане з науковою діяльністю «за замовчуванням»: викладач має читати лекції, писати підручники й методички, розробляти робочі програми, проводити дослідження та публікувати статті — усе це паралельно з навчальним навантаженням.
У Нідерландах та більшості країн ЄС академічні ролі поділені. Тут може бути більше акценту саме на дослідженнях. Наталія нині обіймає посаду постдока — це дослідницька позиція після захисту PhD, яка зосереджена виключно на науці, без обов’язку викладати.
Щоб мати право викладати в Нідерландах, потрібно пройти офіційну сертифікацію: відвідувати педагогічні тренінги, підготувати портфоліо, провести відкриті лекції. Ця система більш вимоглива, ніж українська, але натомість відкриває доступ до сучасного обладнання, ресурсів та міжнародних дослідницьких мереж.
«У Нідерландах аспірантів у наукових групах часто більше, ніж викладачів. В Україні — навпаки».
Наталія каже, що стикалась як з прихованими упередженнями, так зі структурними бар’єрами впродовж її академічної карʼєри.
«Під час PhD я була єдиною жінкою, яка здобувала технічний науковий ступінь серед переважно чоловічої кафедри, — пригадує вона. — Могли звучати фрази на кшталт: “Хай на конференцію їде чоловік, там треба не тільки посміхатися”. Як молода викладачка я мала менше наукових публікацій, ніж досвідчені колеги-чоловіки, і це впливало навіть на розподіл годин. Після декретної відпустки мені пропонували перейти на неповну ставку».
Згодом Наталія почала працювати на кафедрі архітектури, де жінок було більше. Саме тоді зацікавилася темами гендерної чутливості в урбаністиці та універсального дизайну. Але виклики не зникли. Коли Наталія подавалася на постдоківські позиції, то чула й такі коментарі:
«Якщо тебе візьмуть, то, скоріше за все, через гендерні квоти на жінок».
На думку Наталії, нерівність не завжди проявляється відкрито. Вона може бути фізичною, соціальною чи інституційною.
«Через постійні зміни вимог до викладачів отримання звання доцентки в мене розтягнулося на кілька років. Рукопис, необхідний для цього, я завершувала, коли вагітність добігала кінця. Після народження дитини я продовжила вносити правки. Пам’ятаю, як доводилося підійматися сходами в університет з дитячим візочком — або шукати допомогу, щоб його занести, або залишати внизу».
«У чоловічих сферах від жінки часто очікують, що вона працюватиме так, ніби в неї немає дітей та інших обов’язків. Наче бути мамою — це не додаткова робота».
Викладаючи курс про гендерні аспекти містопланування, Наталія разом зі студентами досліджувала неочевидні прояви чоловікоцентричного підходу в міському середовищі.
«Я показала студентам відео про невелике містечко у Швеції, де сніг завжди починали розчищати з автомобільних доріг, хоча за статистикою ними користуються переважно чоловіки. Жінки частіше рухаються пішки й нелінійно, з дітьми, пакунками або супроводжують маломобільних родичів, тож засніжені тротуари й зупинка транспорту створюють для них особливі ризики», — пояснює вона.
Наталія наголошує, що райони, спроєктовані жінками, часто більше зосереджені на безпеці й доступності. Один із відомих прикладів — Frauen-Werk-Stadt у Відні, квартал житлової забудови, створений із урахуванням гендерної чутливості. А в Нідерландах, додає вона, дедалі частіше застосовують принципи містопланування, які відповідають цілям універсальної доступності.
Досвід. Першим кроком Наталії у подоланні синдрому самозванки стали стипендія Кембриджа, викладання за кордоном та робота в «Екоклубі». Витривалості додали також поїздка до Брюсселя та участь у конференції ООН разом з українськими кліматичними активістками. Ці досвіди довели: варто наважуватися навіть на найскладніші й найстрашніші виклики. Саме вони найбільше змінюють та загартовують.
Менторство. Підтримка завжди була важливою частиною шляху Наталії: в Україні — завдяки неофіційному наставнику, а в Нідерландах — завдяки колегам, українській громаді та мережі WISE (Women in Science Eindhoven). WISE об’єднує жінок у Технічному університеті Ейндговена — від аспіранток до професорок. Спершу Наталія просто відвідувала події, згодом увійшла до Ради та нині допомагає організовувати заходи. Та навіть попри цей прогрес, у нідерландській академічній сфері жінок досі небагато.
Рольові моделі. У будівництві Наталія рідко бачила жінок на керівних чи творчих посадах — найчастіше лише на технічних.
«Але якось у відрядженні на заводі залізобетонних конструкцій у Києві я почула історію його директорки — Світлани Ковальської. Вона побудувала кар’єру у цілком чоловічій галузі — ще й у 90-ті! Це було і несподівано, і дуже надихаюче».
Тепер, коли Наталія бачить більше колежанок у різних технічних галузях, вона намагається вчитися у них, черпати силу з їхніх досягнень та сміливості.
Event Schedule
Lorem ipsum dolor sit amet consectetur. Sit ut gravida aenean potenti. Metus in eu vel morbi dui nunc tellus. Non a massa maecenas massa.
