Іван Діброва про шлях у військо, нерухомість та силу відтискань
Et tellus congue praesent pellentesque volutpat laoreet bibendum ut congue sed libero velit sed suscipit amet mattis orci aliquet egestas nibh quis neque vulputate convallis adipiscing magna. Mattis quisque in feugiat in metus laoreet sodales lectus id augue quis pellentesque feugiat luctus malesuada laoreet bibendum nibh augue fames feugiat diam sed. Varius ut eget sollicitudin sed semper sed semper sed nunc sagittis sit at sit.
Sed massa vestibulum lectus suspendisse egestas sit. Interdum vel scelerisque non imperdiet nec euismod enim tristique purus leo fames ut malesuada iaculis nunc ridiculus purus hendrerit mauris netus nunc arcu nulla hac parturient elementum proin. Malesuada commodo mi arcu sit adipiscing turpis nullam dignissim phasellus cras sagittis et sit blandit vestibulum vitae eget nulla vel dictum elementum in feugiat vel volutpat libero porta sed.

Nibh tellus arcu aliquam in pellentesque ultricies non nisi suspendisse laoreet est felis placerat bibendum nisl fermentum ut et eget lacus lectus aliquet egestas nullam suspendisse vulputate dictum tempus ullamcorper mattis ultrices suscipit ipsum vitae arcu est volutpat suscipit dolor gravida netus massa lacinia maecenas dictum facilisis eu.
Nibh tellus arcu aliquam in pellentesque ultricies non nisi suspendisse laoreet est felis placerat bibendum nisl fermentum ut et eget lacus lectus aliquet egestas nullam suspendisse vulputate dictum tempus ullamcorper mattis ultrices suscipit ipsum vitae arcu est volutpat suscipit dolor gravida netus massa lacinia maecenas ictum facilisis eu.
“At scelerisque elementum vitae sed et posuere adipiscing est pulvinar id proin eget posuere odio dictumst mi interdum”
Sit nulla nec vitae odio orci phasellus metus diam leo est nisi morbi arcu vitae urna sit platea ligula non quis non aliquam in posuere mi egestas nunc ac vitae sed nunc auctor justo orci id ut neque ac nec. In quam eget volutpat urna consequat sit morbi tristique lobortis urna convallis lectus ac.
Praesent magna turpis tellus nisl tortor est nisl nulla neque sed nisi enim cras in vitae aliquam. Posuere ultrices hac consectetur nulla odio at vitae egestas dis vestibulum risus amet viverra tortor tincidunt nascetur platea ultricies fermentum nibh nulla in lorem lectus adipiscing pretium sit condimentum nullam in eu in lorem cras proin.
Коли український ветеран Іван Діброва говорить про відбудову, він має на уваі не тільки інфраструктуру. Для нього відновлення — як соціальний, так і етичний процес. Він починається з повернення гідності, довіри та віри в життя. Колишній морпіх-розвідник провів три роки в російському полоні і розуміє, що означає починати наново.
Сьогодні Іван живе у Вінниці. Він займається нерухомістю, працює в невеликій інвестиційній команді та розвиває Act for Freedom — благодійний фонд, що підтримує ветеранів, колишніх військовополонених та їхні родини. Його будні зовні звичайні: тренування, робота, зустрічі. Але за цією рутиною стоїть глибока внутрішня трансформація, викликана війною та моральним імперативом відбудовувати.
Ми поговорили з Іваном про дисципліну, відновлення й інновації, що визначають його шлях.
Шлях у військо для Івана був продовженням родинної справи: його батько — військовий. Він виріс в середовищі, де цінували відповідальність і дисципліну. Тож коли у 2020 році він отримав повістку, а війна в Україні вже тривала шість років, рішення служити стало для нього природним продовженням громадянського обов’язку.
«Коли отримав повістку, прийшов раніше. Мені навіть дали обрати підрозділ — я вибрав морпіхів. Любив спорт, море, адреналін. Після навчання у Миколаєві мене запросили в розвідку. Хлопці сказали, що буде динамічно й екстремально, і вони не помилилися», — усміхається Іван.
Служба стала не просто професією — а системою координат. Діброва відмовився від алкоголю й куріння, вибудував режим.
«Військова служба нерозривна з гідністю. Служити — означає репрезентувати свою країну навіть тоді, коли ніхто не бачить», — говорить він.
Під час однієї з операцій Іван потрапив у полон. Три роки російського ув’язнення позбавили його всього зовнішнього — статусу, комфорту, навіть імені. Залишилося лише одне запитання: як зберегти людину всередині умов, створених для її знищення?
Проте саме полон загартував Івана. Попри голод, нестачу медичної допомоги й постійний психологічний тиск, він вибудував власну систему виживання. Щодня тренувався — віджимання, присідання, розтяжка. Цей ритуал став способом упорядкувати хаос, заспокоїти свідомість і водночас залишати в собі силу спротиву.
Без медикаментів він пережив туберкульоз, спираючись лише на рух, силу волі та внутрішню дисципліну.
Свобода принесла не лише полегшення — вона вимагала переосмислення себе в новій реальності. Для більшості колишніх військовополонених повернення додому означає зустріч із бюрократією, складними процедурами та недостатньою державною підтримкою. Іноді цей шлях виявляється не менш виснажливим, ніж сам полон.
Іван не став боротися з цією системою в одиночку — він вирішив її змінювати.
Так і з’явився Act for Freedom: фонд, що надає психологічну й юридичну допомогу, підтримує адаптацію ветеранів та працює з родинами зниклих безвісти. Наразі команда створює цифрову платформу — простір для психологічної підтримки, перевіреної інформації та спільнот взаємодопомоги.
Для Івана реінтеграція — це національний виклик і водночас можливість.
«Ветерани — одна з найпотужніших сил майбутньої відбудови. Вони дисципліновані, адаптивні і звикли ухвалювати рішення під тиском», — говорить він.
До повномасштабної війни Іван уже працював у будівельній галузі. Після полону він повернувся до цієї сфери: у невелику команду, що займається нерухомістю.
Для Івана будівництво — не просто професія, а символ відновлення. Принципи, які були визначальними на фронті: точність, командність, чесність, — виявилися однаково важливими й тут.
Він наголошує: будівництво — це не лише технічна дисципліна, а відповідальність перед людьми.
«Безпека, енергоефективність і прозорість у будівництві — це не технічні стандарти. Це етика. Це спосіб повернути людям відчуття опори й стабільності».
Україна стоїть перед одним із найбільших проєктів реконструкції в сучасній Європі. Але Іван пропонує дивитися на нього не лише з технічного чи економічного боку. Він переконаний: справжній критерій успіху не в тому, наскільки швидко ми відбудуємо зруйноване, а в тому, яким стане життя після відбудови.
Україна має шанс створити міста нового століття — децентралізовані, енергонезалежні, цифрово прозорі. У його уявленні міста майбутнього — це сонячні панелі, мікромережі, системи збору дощової води та повторне використання матеріалів. Проте водночас із фізичними структурами мають оновлюватися й соціальні: освіта, довіра, культура співдії.
«Війна навчила мене: відбудова — це значно більше, ніж нові стіни. Ми маємо відновити довіру, безпеку й здатність відчувати майбутнє», — говорить Діброва.
Однією з ключових концепцій, що формує мислення Івана, є кругова економіка — підхід, за якого матеріали не перетворюються на відходи, а використовуються повторно. У країні, де багато руйнувань, це набуває особливого, символічного значення.
Повторне використання матеріалів для нього — не просто технологія, а акт гідності: перетворення руйнування на ресурс. Іван підтримує впровадження технологій переробки будівельних відходів, цифрових реєстрів матеріалів і сучасних центрів рециклінгу. Для нього це не лише раціональне рішення, а й можливість залучити ветеранів у нові галузі та дати їм нові професійні перспективи.
Для Івана відбудова — це передусім переосмислення соціального контракту. Йдеться не про повернення до довоєнного стану, а про створення кращої, стійкішої версії України.
У цьому сенсі його особиста історія — шлях від руйнування до створення — стає метафорою національного процесу.
«Ми будуємо не просто будівлі. Ми будуємо умови, у яких гідність стає сталим явищем», — каже він.
Коли український ветеран Іван Діброва говорить про відбудову, він має на уваі не тільки інфраструктуру. Для нього відновлення — як соціальний, так і етичний процес. Він починається з повернення гідності, довіри та віри в життя. Колишній морпіх-розвідник провів три роки в російському полоні і розуміє, що означає починати наново.
Сьогодні Іван живе у Вінниці. Він займається нерухомістю, працює в невеликій інвестиційній команді та розвиває Act for Freedom — благодійний фонд, що підтримує ветеранів, колишніх військовополонених та їхні родини. Його будні зовні звичайні: тренування, робота, зустрічі. Але за цією рутиною стоїть глибока внутрішня трансформація, викликана війною та моральним імперативом відбудовувати.
Ми поговорили з Іваном про дисципліну, відновлення й інновації, що визначають його шлях.
Шлях у військо для Івана був продовженням родинної справи: його батько — військовий. Він виріс в середовищі, де цінували відповідальність і дисципліну. Тож коли у 2020 році він отримав повістку, а війна в Україні вже тривала шість років, рішення служити стало для нього природним продовженням громадянського обов’язку.
«Коли отримав повістку, прийшов раніше. Мені навіть дали обрати підрозділ — я вибрав морпіхів. Любив спорт, море, адреналін. Після навчання у Миколаєві мене запросили в розвідку. Хлопці сказали, що буде динамічно й екстремально, і вони не помилилися», — усміхається Іван.
Служба стала не просто професією — а системою координат. Діброва відмовився від алкоголю й куріння, вибудував режим.
«Військова служба нерозривна з гідністю. Служити — означає репрезентувати свою країну навіть тоді, коли ніхто не бачить», — говорить він.
Під час однієї з операцій Іван потрапив у полон. Три роки російського ув’язнення позбавили його всього зовнішнього — статусу, комфорту, навіть імені. Залишилося лише одне запитання: як зберегти людину всередині умов, створених для її знищення?
Проте саме полон загартував Івана. Попри голод, нестачу медичної допомоги й постійний психологічний тиск, він вибудував власну систему виживання. Щодня тренувався — віджимання, присідання, розтяжка. Цей ритуал став способом упорядкувати хаос, заспокоїти свідомість і водночас залишати в собі силу спротиву.
Без медикаментів він пережив туберкульоз, спираючись лише на рух, силу волі та внутрішню дисципліну.
Свобода принесла не лише полегшення — вона вимагала переосмислення себе в новій реальності. Для більшості колишніх військовополонених повернення додому означає зустріч із бюрократією, складними процедурами та недостатньою державною підтримкою. Іноді цей шлях виявляється не менш виснажливим, ніж сам полон.
Іван не став боротися з цією системою в одиночку — він вирішив її змінювати.
Так і з’явився Act for Freedom: фонд, що надає психологічну й юридичну допомогу, підтримує адаптацію ветеранів та працює з родинами зниклих безвісти. Наразі команда створює цифрову платформу — простір для психологічної підтримки, перевіреної інформації та спільнот взаємодопомоги.
Для Івана реінтеграція — це національний виклик і водночас можливість.
«Ветерани — одна з найпотужніших сил майбутньої відбудови. Вони дисципліновані, адаптивні і звикли ухвалювати рішення під тиском», — говорить він.
До повномасштабної війни Іван уже працював у будівельній галузі. Після полону він повернувся до цієї сфери: у невелику команду, що займається нерухомістю.
Для Івана будівництво — не просто професія, а символ відновлення. Принципи, які були визначальними на фронті: точність, командність, чесність, — виявилися однаково важливими й тут.
Він наголошує: будівництво — це не лише технічна дисципліна, а відповідальність перед людьми.
«Безпека, енергоефективність і прозорість у будівництві — це не технічні стандарти. Це етика. Це спосіб повернути людям відчуття опори й стабільності».
Україна стоїть перед одним із найбільших проєктів реконструкції в сучасній Європі. Але Іван пропонує дивитися на нього не лише з технічного чи економічного боку. Він переконаний: справжній критерій успіху не в тому, наскільки швидко ми відбудуємо зруйноване, а в тому, яким стане життя після відбудови.
Україна має шанс створити міста нового століття — децентралізовані, енергонезалежні, цифрово прозорі. У його уявленні міста майбутнього — це сонячні панелі, мікромережі, системи збору дощової води та повторне використання матеріалів. Проте водночас із фізичними структурами мають оновлюватися й соціальні: освіта, довіра, культура співдії.
«Війна навчила мене: відбудова — це значно більше, ніж нові стіни. Ми маємо відновити довіру, безпеку й здатність відчувати майбутнє», — говорить Діброва.
Однією з ключових концепцій, що формує мислення Івана, є кругова економіка — підхід, за якого матеріали не перетворюються на відходи, а використовуються повторно. У країні, де багато руйнувань, це набуває особливого, символічного значення.
Повторне використання матеріалів для нього — не просто технологія, а акт гідності: перетворення руйнування на ресурс. Іван підтримує впровадження технологій переробки будівельних відходів, цифрових реєстрів матеріалів і сучасних центрів рециклінгу. Для нього це не лише раціональне рішення, а й можливість залучити ветеранів у нові галузі та дати їм нові професійні перспективи.
Для Івана відбудова — це передусім переосмислення соціального контракту. Йдеться не про повернення до довоєнного стану, а про створення кращої, стійкішої версії України.
У цьому сенсі його особиста історія — шлях від руйнування до створення — стає метафорою національного процесу.
«Ми будуємо не просто будівлі. Ми будуємо умови, у яких гідність стає сталим явищем», — каже він.
Lorem ipsum dolor sit amet consectetur. Sit ut gravida aenean potenti. Metus in eu vel morbi dui nunc tellus. Non a massa maecenas massa.
Subscribe to our newsletter for the latest updates, innovations, and ways you can support the rebuilding of Ukraine.