Статті
November 21, 2025

Ментальна відбудова: як український ветеран перетворює досвід полону на проєкт майбутнього

Іван Діброва про шлях у військо, нерухомість та силу відтискань

Коли український ветеран Іван Діброва говорить про відбудову, він має на уваі не тільки інфраструктуру. Для нього відновлення — як соціальний, так і етичний процес. Він починається з повернення гідності, довіри та віри в життя. Колишній морпіх-розвідник провів три роки в російському полоні і розуміє, що означає починати наново.

Сьогодні Іван живе у Вінниці. Він займається нерухомістю, працює в невеликій інвестиційній команді та розвиває Act for Freedom — благодійний фонд, що підтримує ветеранів, колишніх військовополонених та їхні родини. Його будні зовні звичайні: тренування, робота, зустрічі. Але за цією рутиною стоїть глибока внутрішня трансформація, викликана війною та моральним імперативом відбудовувати.

Ми поговорили з Іваном про дисципліну, відновлення й інновації, що визначають його шлях.

Що мотивувало вступити до війська?

Шлях у військо для Івана був продовженням родинної справи: його батько — військовий. Він виріс в середовищі, де цінували відповідальність і дисципліну. Тож коли у 2020 році він отримав повістку, а війна в Україні вже тривала шість років, рішення служити стало для нього природним продовженням громадянського обов’язку.

«Коли отримав повістку, прийшов раніше. Мені навіть дали обрати підрозділ — я вибрав морпіхів. Любив спорт, море, адреналін. Після навчання у Миколаєві мене запросили в розвідку. Хлопці сказали, що буде динамічно й екстремально, і вони не помилилися», — усміхається Іван.

Служба стала не просто професією — а системою координат. Діброва відмовився від алкоголю й куріння, вибудував режим.

«Військова служба нерозривна з гідністю. Служити — означає репрезентувати свою країну навіть тоді, коли ніхто не бачить», — говорить він.

Яким було ваше внутрішнє “відновлення”?

Під час однієї з операцій Іван потрапив у полон. Три роки російського ув’язнення позбавили його всього зовнішнього — статусу, комфорту, навіть імені. Залишилося лише одне запитання: як зберегти людину всередині умов, створених для її знищення?

Проте саме полон загартував Івана. Попри голод, нестачу медичної допомоги й постійний психологічний тиск, він вибудував власну систему виживання. Щодня тренувався — віджимання, присідання, розтяжка. Цей ритуал став способом упорядкувати хаос, заспокоїти свідомість і водночас залишати в собі силу спротиву.

Без медикаментів він пережив туберкульоз, спираючись лише на рух, силу волі та внутрішню дисципліну.

Що було найважчим у поверненні до цивільного життя?

Свобода принесла не лише полегшення — вона вимагала переосмислення себе в новій реальності. Для більшості колишніх військовополонених повернення додому означає зустріч із бюрократією, складними процедурами та недостатньою державною підтримкою. Іноді цей шлях виявляється не менш виснажливим, ніж сам полон.

Іван не став боротися з цією системою в одиночку — він вирішив її змінювати.

Так і з’явився Act for Freedom: фонд, що надає психологічну й юридичну допомогу, підтримує адаптацію ветеранів та працює з родинами зниклих безвісти. Наразі команда створює цифрову платформу — простір для психологічної підтримки, перевіреної інформації та спільнот взаємодопомоги.

Для Івана реінтеграція — це національний виклик і водночас можливість.

«Ветерани — одна з найпотужніших сил майбутньої відбудови. Вони дисципліновані, адаптивні і звикли ухвалювати рішення під тиском», — говорить він.

Що приваблює у сфері будівництва?

До повномасштабної війни Іван уже працював у будівельній галузі. Після полону він повернувся до цієї сфери: у невелику команду, що займається нерухомістю.

Для Івана будівництво — не просто професія, а символ відновлення. Принципи, які були визначальними на фронті: точність, командність, чесність, — виявилися однаково важливими й тут.

Він наголошує: будівництво — це не лише технічна дисципліна, а відповідальність перед людьми.

«Безпека, енергоефективність і прозорість у будівництві — це не технічні стандарти. Це етика. Це спосіб повернути людям відчуття опори й стабільності».

Яким ви бачите майбутнє відбудови України?

Україна стоїть перед одним із найбільших проєктів реконструкції в сучасній Європі. Але Іван пропонує дивитися на нього не лише з технічного чи економічного боку. Він переконаний: справжній критерій успіху не в тому, наскільки швидко ми відбудуємо зруйноване, а в тому, яким стане життя після відбудови.

Україна має шанс створити міста нового століття — децентралізовані, енергонезалежні, цифрово прозорі. У його уявленні міста майбутнього — це сонячні панелі, мікромережі, системи збору дощової води та повторне використання матеріалів. Проте водночас із фізичними структурами мають оновлюватися й соціальні: освіта, довіра, культура співдії.

«Війна навчила мене: відбудова — це значно більше, ніж нові стіни. Ми маємо відновити довіру, безпеку й здатність відчувати майбутнє», — говорить Діброва.

Яке місце у цьому має кругова економіка?

Однією з ключових концепцій, що формує мислення Івана, є кругова економіка — підхід, за якого матеріали не перетворюються на відходи, а використовуються повторно. У країні, де багато руйнувань, це набуває особливого, символічного значення.

Повторне використання матеріалів для нього — не просто технологія, а акт гідності: перетворення руйнування на ресурс. Іван підтримує впровадження технологій переробки будівельних відходів, цифрових реєстрів матеріалів і сучасних центрів рециклінгу. Для нього це не лише раціональне рішення, а й можливість залучити ветеранів у нові галузі та дати їм нові професійні перспективи.

Що для вас означає відбудова громадянських процесів?

Для Івана відбудова — це передусім переосмислення соціального контракту. Йдеться не про повернення до довоєнного стану, а про створення кращої, стійкішої версії України.

У цьому сенсі його особиста історія — шлях від руйнування до створення — стає метафорою національного процесу.

«Ми будуємо не просто будівлі. Ми будуємо умови, у яких гідність стає сталим явищем», — каже він.

Коли український ветеран Іван Діброва говорить про відбудову, він має на уваі не тільки інфраструктуру. Для нього відновлення — як соціальний, так і етичний процес. Він починається з повернення гідності, довіри та віри в життя. Колишній морпіх-розвідник провів три роки в російському полоні і розуміє, що означає починати наново.

Сьогодні Іван живе у Вінниці. Він займається нерухомістю, працює в невеликій інвестиційній команді та розвиває Act for Freedom — благодійний фонд, що підтримує ветеранів, колишніх військовополонених та їхні родини. Його будні зовні звичайні: тренування, робота, зустрічі. Але за цією рутиною стоїть глибока внутрішня трансформація, викликана війною та моральним імперативом відбудовувати.

Ми поговорили з Іваном про дисципліну, відновлення й інновації, що визначають його шлях.

Що мотивувало вступити до війська?

Шлях у військо для Івана був продовженням родинної справи: його батько — військовий. Він виріс в середовищі, де цінували відповідальність і дисципліну. Тож коли у 2020 році він отримав повістку, а війна в Україні вже тривала шість років, рішення служити стало для нього природним продовженням громадянського обов’язку.

«Коли отримав повістку, прийшов раніше. Мені навіть дали обрати підрозділ — я вибрав морпіхів. Любив спорт, море, адреналін. Після навчання у Миколаєві мене запросили в розвідку. Хлопці сказали, що буде динамічно й екстремально, і вони не помилилися», — усміхається Іван.

Служба стала не просто професією — а системою координат. Діброва відмовився від алкоголю й куріння, вибудував режим.

«Військова служба нерозривна з гідністю. Служити — означає репрезентувати свою країну навіть тоді, коли ніхто не бачить», — говорить він.

Яким було ваше внутрішнє “відновлення”?

Під час однієї з операцій Іван потрапив у полон. Три роки російського ув’язнення позбавили його всього зовнішнього — статусу, комфорту, навіть імені. Залишилося лише одне запитання: як зберегти людину всередині умов, створених для її знищення?

Проте саме полон загартував Івана. Попри голод, нестачу медичної допомоги й постійний психологічний тиск, він вибудував власну систему виживання. Щодня тренувався — віджимання, присідання, розтяжка. Цей ритуал став способом упорядкувати хаос, заспокоїти свідомість і водночас залишати в собі силу спротиву.

Без медикаментів він пережив туберкульоз, спираючись лише на рух, силу волі та внутрішню дисципліну.

Що було найважчим у поверненні до цивільного життя?

Свобода принесла не лише полегшення — вона вимагала переосмислення себе в новій реальності. Для більшості колишніх військовополонених повернення додому означає зустріч із бюрократією, складними процедурами та недостатньою державною підтримкою. Іноді цей шлях виявляється не менш виснажливим, ніж сам полон.

Іван не став боротися з цією системою в одиночку — він вирішив її змінювати.

Так і з’явився Act for Freedom: фонд, що надає психологічну й юридичну допомогу, підтримує адаптацію ветеранів та працює з родинами зниклих безвісти. Наразі команда створює цифрову платформу — простір для психологічної підтримки, перевіреної інформації та спільнот взаємодопомоги.

Для Івана реінтеграція — це національний виклик і водночас можливість.

«Ветерани — одна з найпотужніших сил майбутньої відбудови. Вони дисципліновані, адаптивні і звикли ухвалювати рішення під тиском», — говорить він.

Що приваблює у сфері будівництва?

До повномасштабної війни Іван уже працював у будівельній галузі. Після полону він повернувся до цієї сфери: у невелику команду, що займається нерухомістю.

Для Івана будівництво — не просто професія, а символ відновлення. Принципи, які були визначальними на фронті: точність, командність, чесність, — виявилися однаково важливими й тут.

Він наголошує: будівництво — це не лише технічна дисципліна, а відповідальність перед людьми.

«Безпека, енергоефективність і прозорість у будівництві — це не технічні стандарти. Це етика. Це спосіб повернути людям відчуття опори й стабільності».

Яким ви бачите майбутнє відбудови України?

Україна стоїть перед одним із найбільших проєктів реконструкції в сучасній Європі. Але Іван пропонує дивитися на нього не лише з технічного чи економічного боку. Він переконаний: справжній критерій успіху не в тому, наскільки швидко ми відбудуємо зруйноване, а в тому, яким стане життя після відбудови.

Україна має шанс створити міста нового століття — децентралізовані, енергонезалежні, цифрово прозорі. У його уявленні міста майбутнього — це сонячні панелі, мікромережі, системи збору дощової води та повторне використання матеріалів. Проте водночас із фізичними структурами мають оновлюватися й соціальні: освіта, довіра, культура співдії.

«Війна навчила мене: відбудова — це значно більше, ніж нові стіни. Ми маємо відновити довіру, безпеку й здатність відчувати майбутнє», — говорить Діброва.

Яке місце у цьому має кругова економіка?

Однією з ключових концепцій, що формує мислення Івана, є кругова економіка — підхід, за якого матеріали не перетворюються на відходи, а використовуються повторно. У країні, де багато руйнувань, це набуває особливого, символічного значення.

Повторне використання матеріалів для нього — не просто технологія, а акт гідності: перетворення руйнування на ресурс. Іван підтримує впровадження технологій переробки будівельних відходів, цифрових реєстрів матеріалів і сучасних центрів рециклінгу. Для нього це не лише раціональне рішення, а й можливість залучити ветеранів у нові галузі та дати їм нові професійні перспективи.

Що для вас означає відбудова громадянських процесів?

Для Івана відбудова — це передусім переосмислення соціального контракту. Йдеться не про повернення до довоєнного стану, а про створення кращої, стійкішої версії України.

У цьому сенсі його особиста історія — шлях від руйнування до створення — стає метафорою національного процесу.

«Ми будуємо не просто будівлі. Ми будуємо умови, у яких гідність стає сталим явищем», — каже він.

Event Schedule

Lorem ipsum dolor sit amet consectetur. Sit ut gravida aenean potenti. Metus in eu vel morbi dui nunc tellus. Non a massa maecenas massa.