Статті
Nov 11, 2025
Мозаїка сенсів: як Анастасія Лелюк відновлює українське монументальне мистецтво
Інтерв’ю з мисткинею, дослідницею та кураторкою проєктів з відновлення культурної спадщини
Regularly ensure no new buildings or trees are casting shadows
Et tellus congue praesent pellentesque volutpat laoreet bibendum ut congue sed libero velit sed suscipit amet mattis orci aliquet egestas nibh quis neque vulputate convallis adipiscing magna. Mattis quisque in feugiat in metus laoreet sodales lectus id augue quis pellentesque feugiat luctus malesuada laoreet bibendum nibh augue fames feugiat diam sed. Varius ut eget sollicitudin sed semper sed semper sed nunc sagittis sit at sit.
- Euismod amet rutrum ornare egestas ac nunc ullamcorper mi pretium
- Mauris aliquet faucibus iaculis dui vitae litum sus ullamco
- Semper pharetra duis purus facilisis nec pretium imperdiet varius
- Molestie eget quis viverra eget eget pulvinar a donec vitae amet
Regularly check the energy output to identify any issues
Sed massa vestibulum lectus suspendisse egestas sit. Interdum vel scelerisque non imperdiet nec euismod enim tristique purus leo fames ut malesuada iaculis nunc ridiculus purus hendrerit mauris netus nunc arcu nulla hac parturient elementum proin. Malesuada commodo mi arcu sit adipiscing turpis nullam dignissim phasellus cras sagittis et sit blandit vestibulum vitae eget nulla vel dictum elementum in feugiat vel volutpat libero porta sed.
Have a professional periodically inspect and service the system
Nibh tellus arcu aliquam in pellentesque ultricies non nisi suspendisse laoreet est felis placerat bibendum nisl fermentum ut et eget lacus lectus aliquet egestas nullam suspendisse vulputate dictum tempus ullamcorper mattis ultrices suscipit ipsum vitae arcu est volutpat suscipit dolor gravida netus massa lacinia maecenas dictum facilisis eu.
- Ut est dui porttitor vitae diam cras faucibus urna diam proin ultrices
- Mauris aliquet faucibus iaculis dui vitae ullamco
- Sapien tempus nec scelerisque praesent mattis vitae commodo
- Justo at dictum fames condimentum nisl tellus mauris fermentum
Be cautious not to put stress on the panels
Nibh tellus arcu aliquam in pellentesque ultricies non nisi suspendisse laoreet est felis placerat bibendum nisl fermentum ut et eget lacus lectus aliquet egestas nullam suspendisse vulputate dictum tempus ullamcorper mattis ultrices suscipit ipsum vitae arcu est volutpat suscipit dolor gravida netus massa lacinia maecenas ictum facilisis eu.
“At scelerisque elementum vitae sed et posuere adipiscing est pulvinar id proin eget posuere odio dictumst mi interdum”
Prevent birds, rodents, and insects from nesting under panels
Sit nulla nec vitae odio orci phasellus metus diam leo est nisi morbi arcu vitae urna sit platea ligula non quis non aliquam in posuere mi egestas nunc ac vitae sed nunc auctor justo orci id ut neque ac nec. In quam eget volutpat urna consequat sit morbi tristique lobortis urna convallis lectus ac.
Follow all guidelines to maintain the warranty validity
Praesent magna turpis tellus nisl tortor est nisl nulla neque sed nisi enim cras in vitae aliquam. Posuere ultrices hac consectetur nulla odio at vitae egestas dis vestibulum risus amet viverra tortor tincidunt nascetur platea ultricies fermentum nibh nulla in lorem lectus adipiscing pretium sit condimentum nullam in eu in lorem cras proin.
Мозаїка — одна з найдавніших форм монументального мистецтва, що поєднує архітектуру, матеріальність і наратив. Це не лише художня техніка, а важлива частина культурної спадщини України. Її історія сягає часів Київської Русі, а кожен етап розвитку був тісно пов’язаний із політичними та суспільними процесами. У радянський період мозаїка виконувала подвійну роль — була інструментом пропаганди тоталітарного режиму та, водночас, культурним опором.
Сьогодні українські митці повертають мозаїці її первинний зміст — як носія історичної пам’яті та локальної ідентичності. Однією з тих, хто системно працює у цьому напрямі, є Анастасія Лелюк, мисткиня та дослідниця монументального мистецтва. Її діяльність охоплює реставрацію, створення сучасних об’єктів і залучення місцевих громад до процесу збереження мозаїчної спадщини.
Мозаїка (від лат. musaicum — «присвячене музам») — це художній твір, створений із дрібних фрагментів каменю, смальти, скла чи кераміки. Вона поєднує ремісничу майстерність і архітектуру, утворюючи складне візуальне оповідання.
З появою смальти у Візантії техніка набула нової якості — яскравості, довговічності та виразності, що зробило її одним із ключових елементів монументального мистецтва.
Захоплення мозаїкою розпочалося під час навчання в художній академії. Для Анастасії ця техніка стала синтезом архітектури, історії та образотворчого мистецтва.
«У 2014 році, коли процес декомунізації став більш активним, багато монументальних творів опинилися під загрозою знищення. Разом із колегою-дослідницею Тетяною Журій ми почали проводити екскурсії та воркшопи, аби привернути увагу до їхньої цінності. Згодом я почала працювати над реставрацією — це стало основним напрямом моєї діяльності».
Нині Анастасія поєднує художню практику з дослідницькою роботою, приділяючи особливу увагу відновленню втрачених або занедбаних об’єктів.
«Відновлення для мене важливіше за створення нових робіт. Багато пам’яток не мають офіційного статусу, і без реставрації вони просто зникнуть».
Одним із нещодавніх проєктів мисткині, створеним у співпраці з культурною менеджеркою Тетяною Тадай, стала мозаїка для торговельного центру «Обрій Трипілля» в київській області. Її замовники надихнулися виставкою «Боривітер», присвяченою українській художниці Аллі Горській — монументалістці, дисидентці та правозахисниці, яка стала символом мистецького опору радянській системі.
Горська була серед засновниць Київського Клубу творчої молоді, ініціювала створення мозаїк у Донбасі та Києві, впроваджуючи українські національні мотиви у форматі, який мав служити радянській пропаганді. Її безкомпромісна позиція, відмова пристосовуватися до цензури й відкритий протест проти репресій зрештою коштували їй життя — у 1970 році її було вбито радянськими спецслужбами.
«Виставка “Боривітер” нагадала, що мозаїка — це не просто декор, а мова. Алла Горська показала, як через монументальне мистецтво можна говорити про ідентичність, пам’ять і свободу. Для українських митців 1960-х це було способом залишитися собою — навіть під наглядом цензури», — пояснює Лелюк.
У проєкті для «Обрію Трипілля» мисткиня звернулася до мотивів трипільської культури, використавши давні орнаменти, які відображають історію та тяглість регіону.
Знищення мозаїк — окрема сторінка української культурної історії.
- XI–XII ст. — найдавніші мозаїки Софії Київської створювали візантійські та українські майстри.
- 1937 рік. — радянська влада демонтувала мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору, вивезла їх до росії, і більшість так і не повернули в Україну.
- 1950-ті роки. — в повоєнному періоді виходить закон про «спрощення архітектурних форм», який має на меті відбудувати країну швидко та просто. Одним з декоративних елементів таких будинків, хрущовок, стають мозаїки. Одночасто їхня тематика дуже обмежена і має прославляти тоталітарний режим.
- 1960-ті роки. — радянська влада використовує мозаїки для пропаганди комуністичних ідей: робітники, партія, індустріалізація, космос. Мозаїки стають символом російської пропаганди.
- Відродження українськості, 1960–1980-ті роки. — в Україні формується рух творчої молоді (Київ, Львів, Дніпро). Шістдесятники намагаються через монументальне мистецтво зберегти українську ідентичність. Мозаїки стають формою українського культурного опору. Українські художники вплітають у них елементи народного мистецтва, кодують національні символи, образи, кольори.
- Розпад СРСР, 1991 рік до сьогодні. — державна підтримка монументального мистецтва припиняється. Багато робіт втрачається або руйнується. Створення нової мозаїки найчастіше зараз – це оздоблення храмів та приватні замовлення.
У радянські часи будь-який великий проєкт мав проходити офіційне затвердження в Союзі художників. Проте митці знаходили способи діяти поза системою. Наприклад, Ада Рибачук і Володимир Мельниченко у внутрішньому оздобленні Палацу дітей та юнацтва використали мотиви Марії Примаченко, яка тоді була заборонена. Щоб уникнути цензури, вони інсценували офіційну “зйомку” своєї роботи без плівки — створивши ілюзію схвалення перед радянськими політичними діячами.
Окрім мозаїки, Анастасія працює у напрямку лендарту — створення мистецьких об’єктів у природному середовищі.
«Це мистецтво без надмірного втручання. Його мета — не продукувати нові матеріали, а взаємодіяти з довкіллям. Під час фестивалю “Міфогенез” я навчалася працювати з природою як із рівноправним учасником творчого процесу».
Для Анастасії важливою складовою роботи є залучення людей до процесу створення мозаїк.
«Монументальне мистецтво — це завжди про спільну дію. Я дотримуюся принципу learning by doing — навчання через практику. Людина починає розуміти матеріал і цінність мистецтва лише тоді, коли бере участь у його створенні».
Мисткиня регулярно проводить відкриті воркшопи з мозаїки, інформацію про які можна знайти у неї на сторінці в Instagram.
Повернення сенсів
Робота Анастасії Лелюк — це не лише про збереження мистецтва, а й про відновлення культурної пам’яті. Її діяльність допомагає повернути мозаїці роль символу української ідентичності, перетворюючи занедбані об’єкти на простори діалогу між минулим і сучасним.
«Для мене важливо не просто реставрувати матеріал, а відновити сенс — показати, що мозаїка є частиною нашої історії, нашої мови та нашої присутності у світі».
Мозаїка — одна з найдавніших форм монументального мистецтва, що поєднує архітектуру, матеріальність і наратив. Це не лише художня техніка, а важлива частина культурної спадщини України. Її історія сягає часів Київської Русі, а кожен етап розвитку був тісно пов’язаний із політичними та суспільними процесами. У радянський період мозаїка виконувала подвійну роль — була інструментом пропаганди тоталітарного режиму та, водночас, культурним опором.
Сьогодні українські митці повертають мозаїці її первинний зміст — як носія історичної пам’яті та локальної ідентичності. Однією з тих, хто системно працює у цьому напрямі, є Анастасія Лелюк, мисткиня та дослідниця монументального мистецтва. Її діяльність охоплює реставрацію, створення сучасних об’єктів і залучення місцевих громад до процесу збереження мозаїчної спадщини.
Мозаїка (від лат. musaicum — «присвячене музам») — це художній твір, створений із дрібних фрагментів каменю, смальти, скла чи кераміки. Вона поєднує ремісничу майстерність і архітектуру, утворюючи складне візуальне оповідання.
З появою смальти у Візантії техніка набула нової якості — яскравості, довговічності та виразності, що зробило її одним із ключових елементів монументального мистецтва.
Захоплення мозаїкою розпочалося під час навчання в художній академії. Для Анастасії ця техніка стала синтезом архітектури, історії та образотворчого мистецтва.
«У 2014 році, коли процес декомунізації став більш активним, багато монументальних творів опинилися під загрозою знищення. Разом із колегою-дослідницею Тетяною Журій ми почали проводити екскурсії та воркшопи, аби привернути увагу до їхньої цінності. Згодом я почала працювати над реставрацією — це стало основним напрямом моєї діяльності».
Нині Анастасія поєднує художню практику з дослідницькою роботою, приділяючи особливу увагу відновленню втрачених або занедбаних об’єктів.
«Відновлення для мене важливіше за створення нових робіт. Багато пам’яток не мають офіційного статусу, і без реставрації вони просто зникнуть».
Одним із нещодавніх проєктів мисткині, створеним у співпраці з культурною менеджеркою Тетяною Тадай, стала мозаїка для торговельного центру «Обрій Трипілля» в київській області. Її замовники надихнулися виставкою «Боривітер», присвяченою українській художниці Аллі Горській — монументалістці, дисидентці та правозахисниці, яка стала символом мистецького опору радянській системі.
Горська була серед засновниць Київського Клубу творчої молоді, ініціювала створення мозаїк у Донбасі та Києві, впроваджуючи українські національні мотиви у форматі, який мав служити радянській пропаганді. Її безкомпромісна позиція, відмова пристосовуватися до цензури й відкритий протест проти репресій зрештою коштували їй життя — у 1970 році її було вбито радянськими спецслужбами.
«Виставка “Боривітер” нагадала, що мозаїка — це не просто декор, а мова. Алла Горська показала, як через монументальне мистецтво можна говорити про ідентичність, пам’ять і свободу. Для українських митців 1960-х це було способом залишитися собою — навіть під наглядом цензури», — пояснює Лелюк.
У проєкті для «Обрію Трипілля» мисткиня звернулася до мотивів трипільської культури, використавши давні орнаменти, які відображають історію та тяглість регіону.
Знищення мозаїк — окрема сторінка української культурної історії.
- XI–XII ст. — найдавніші мозаїки Софії Київської створювали візантійські та українські майстри.
- 1937 рік. — радянська влада демонтувала мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору, вивезла їх до росії, і більшість так і не повернули в Україну.
- 1950-ті роки. — в повоєнному періоді виходить закон про «спрощення архітектурних форм», який має на меті відбудувати країну швидко та просто. Одним з декоративних елементів таких будинків, хрущовок, стають мозаїки. Одночасто їхня тематика дуже обмежена і має прославляти тоталітарний режим.
- 1960-ті роки. — радянська влада використовує мозаїки для пропаганди комуністичних ідей: робітники, партія, індустріалізація, космос. Мозаїки стають символом російської пропаганди.
- Відродження українськості, 1960–1980-ті роки. — в Україні формується рух творчої молоді (Київ, Львів, Дніпро). Шістдесятники намагаються через монументальне мистецтво зберегти українську ідентичність. Мозаїки стають формою українського культурного опору. Українські художники вплітають у них елементи народного мистецтва, кодують національні символи, образи, кольори.
- Розпад СРСР, 1991 рік до сьогодні. — державна підтримка монументального мистецтва припиняється. Багато робіт втрачається або руйнується. Створення нової мозаїки найчастіше зараз – це оздоблення храмів та приватні замовлення.
У радянські часи будь-який великий проєкт мав проходити офіційне затвердження в Союзі художників. Проте митці знаходили способи діяти поза системою. Наприклад, Ада Рибачук і Володимир Мельниченко у внутрішньому оздобленні Палацу дітей та юнацтва використали мотиви Марії Примаченко, яка тоді була заборонена. Щоб уникнути цензури, вони інсценували офіційну “зйомку” своєї роботи без плівки — створивши ілюзію схвалення перед радянськими політичними діячами.
Окрім мозаїки, Анастасія працює у напрямку лендарту — створення мистецьких об’єктів у природному середовищі.
«Це мистецтво без надмірного втручання. Його мета — не продукувати нові матеріали, а взаємодіяти з довкіллям. Під час фестивалю “Міфогенез” я навчалася працювати з природою як із рівноправним учасником творчого процесу».
Для Анастасії важливою складовою роботи є залучення людей до процесу створення мозаїк.
«Монументальне мистецтво — це завжди про спільну дію. Я дотримуюся принципу learning by doing — навчання через практику. Людина починає розуміти матеріал і цінність мистецтва лише тоді, коли бере участь у його створенні».
Мисткиня регулярно проводить відкриті воркшопи з мозаїки, інформацію про які можна знайти у неї на сторінці в Instagram.
Повернення сенсів
Робота Анастасії Лелюк — це не лише про збереження мистецтва, а й про відновлення культурної пам’яті. Її діяльність допомагає повернути мозаїці роль символу української ідентичності, перетворюючи занедбані об’єкти на простори діалогу між минулим і сучасним.
«Для мене важливо не просто реставрувати матеріал, а відновити сенс — показати, що мозаїка є частиною нашої історії, нашої мови та нашої присутності у світі».
Event Schedule
Lorem ipsum dolor sit amet consectetur. Sit ut gravida aenean potenti. Metus in eu vel morbi dui nunc tellus. Non a massa maecenas massa.
