Статті
November 14, 2025

Збереження культурної спадщини з глиною: Наталія Супрун і відродження української мазанки

Як режисерка та письменниця купує, реставрує та будує мазанки по всій Україні

Україна нині переживає глибоку трансформацію. В умовах війни та окупації боротьба точиться не лише за територію, а й за культурну тяглість — за збереження архітектури, традицій і матеріальної спадщини. Одним із найвиразніших символів цієї стійкості є мазанка — народне житло, споруджене з природних місцевих матеріалів: глини, соломи, вапна.

Попри свою простоту, мазанка є унікальним прикладом поєднання екологічності, енергоефективності та адаптивності до місцевих умов. Вона тепла, недорога, швидка у спорудженні — а головне, побудована з того, що буквально під ногами. Такі будівлі не лише зберігають народну архітектуру, а й стають практичним рішенням для сучасної відбудови, адже подібні матеріали доступні майже в усіх регіонах України.

Режисерка та письменниця Наталія Супрун, яка володіє трьома мазанками в різних частинах країни, поєднує у своїй діяльності традиційне будівництво, екологічний підхід і прагнення відновити втрачені зв’язки з рідною землею. У своїх розповідях вона торкається не лише технологій, а й соціальних аспектів — ролі жінок у сфері будівництва, ставлення суспільства до ручної праці та значення повернення до локальних практик.

Як зʼявилась ідея почати свій шлях в мазанкарстві?

Історія Наталії почалася з мрії, що з часом перетворилася на особисту місію.

«Я завжди знала, що колись куплю мазанку в Криму, десь біля скель. Я чекала, подорожувала, дорослішала — і тоді росія окупувала Крим. Після цього я жила в різних містах. Але думка не відпускала: якщо куплю мазанку, можливо, знову відчую дім».

Маючи обмежений бюджет, Наталія придбала свою першу мазанку за 1000 доларів у Черкаській області — у селі, куди потрапила вперше.

Її перше літо на новому місці стало випробуванням ентузіазму. Висока трава, комарі, дощі, а головне — місцевий скепсис.

«Я вже тоді була екосвідомою і не мала грошей. Тож шукала місцеві, природні способи ремонту. Питала сусідів, а вони відповідали: “Знеси цю мазанку й побудуй нормальну. Із шлакоблоку.”»

Брак досвіду швидко дався взнаки: під час ремонту Наталія виявила, що несучі балки згнили.

«Я сіла й заплакала. Так закінчився мій перший сезон із мазанками. Подумала: мабуть, ще не готова».

Переосмислення досвіду відбулося далеко від дому — у США. Там Наталія познайомилася з людьми, які практикують глиняне будівництво, і почала вивчати принципи сталих технологій.

«Я дізналася, як правильно готувати суміші, щоб уникнути вологи, тріщин і руйнувань. І тоді зрозуміла: я готова знову. Мені потрібна ще одна мазанка».

Повернувшись до України, вона купила другу хату — знову на Черкащині, неподалік від першої.

Які матеріали та технології використовуєте під час реновацій?

«Одразу хочу розвіяти міф: мазанка — це не проста неестетична “хатина з глини”. Це архітектура, що поєднує ландшафт, мудрість та матерію».

Мазанки бувають різними за конструкцією: від стін із глини та соломи до дерев’яних каркасів і сучасних варіантів зі солом’яними тюками. У своїй роботі Наталія використовує комбінацію:

  • солому,
  • вапно,
  • білу глину,
  • пісок,
  • і навіть кінський кізяк — як природний компонент так званої «лінивої штукатурки».

«Щоб уникнути запаху, я заливаю кізяк окропом і працюю одразу. Якщо залишити на добу, буде легкий запах, але він швидко зникає».

Як переосмислити народну архітектуру?

Наталія вважає, що майбутнє мазанки — у поєднанні традиції та сучасності.

«Є стереотип, що мазанки холодні й крихкі. Але люди бачать старі занедбані хати, які руйнувалися через недогляд. Якщо все зробити правильно, мазанка простоїть поколіннями без постійних ремонтів».

Переваги очевидні: екологічність, економічність, чудова теплоізоляція, повна біорозкладність.

«Можна збудувати дім, який через сто років просто повернеться в землю. Без шкоди довкіллю й без купи будівельного сміття».

Чи зіштовхувались під час будівельних практик з гендерними барʼєрами?

Наталія в будівництві з 18 років. Ще з першої орендованої квартири робила ремонти. Попри роки досвіду, й досі стикається з упередженням.

«Якось у магазині запитали: “А хто тебе, дівчинко, саму відправив?” А мені вже 30. Іноді чоловіки, коли бачать робітників на моїй ділянці, запитують, що ми робимо. Я їм відповідаю, – та вони не слухають, чекають, поки відповість хтось із чоловіків».

Попри це, відчуває зміни в ставленні до жінок в будівництві. Хоча й не знає однозначно, з чим це повʼязано:

«Чи то це моя набута упевненість, чи то нарощена роками шкіра або, взагалі, – тенденція змінюється».

Чи мазанка зараз — це тренд?

«Коли я купила першу мазанку, це точно не було модно. А зараз — шалений попит. І я впевнена, що далі буде тільки більше, як колись у Канаді чи США».

Для Наталії мазанка — це не архаїка, а модель сталого майбутнього, втілення ідеї відновлення й самоідентифікації через матеріальну культуру.

Які є візії майбутнього?

Сьогодні Наталія працює над кількома проєктами, що поєднують спадщину та інновацію:

  • створенням гайдбуку «Як знайти свою ідеальну мазанку»;
  • онлайн-курсом із будівництва мазанок, розробленим спільно з іншими екобудівельниками;
  • реставрацією 100-річної хати своєї бабусі на Полтавщині — для створення творчої та реабілітаційної резиденції для письменників, митців і ветеранів.

«Це проєкт повернення до коренів, — каже Наталія. — Архітектура відродження. І, можливо, архітектура майбутньої України».

Україна нині переживає глибоку трансформацію. В умовах війни та окупації боротьба точиться не лише за територію, а й за культурну тяглість — за збереження архітектури, традицій і матеріальної спадщини. Одним із найвиразніших символів цієї стійкості є мазанка — народне житло, споруджене з природних місцевих матеріалів: глини, соломи, вапна.

Попри свою простоту, мазанка є унікальним прикладом поєднання екологічності, енергоефективності та адаптивності до місцевих умов. Вона тепла, недорога, швидка у спорудженні — а головне, побудована з того, що буквально під ногами. Такі будівлі не лише зберігають народну архітектуру, а й стають практичним рішенням для сучасної відбудови, адже подібні матеріали доступні майже в усіх регіонах України.

Режисерка та письменниця Наталія Супрун, яка володіє трьома мазанками в різних частинах країни, поєднує у своїй діяльності традиційне будівництво, екологічний підхід і прагнення відновити втрачені зв’язки з рідною землею. У своїх розповідях вона торкається не лише технологій, а й соціальних аспектів — ролі жінок у сфері будівництва, ставлення суспільства до ручної праці та значення повернення до локальних практик.

Як зʼявилась ідея почати свій шлях в мазанкарстві?

Історія Наталії почалася з мрії, що з часом перетворилася на особисту місію.

«Я завжди знала, що колись куплю мазанку в Криму, десь біля скель. Я чекала, подорожувала, дорослішала — і тоді росія окупувала Крим. Після цього я жила в різних містах. Але думка не відпускала: якщо куплю мазанку, можливо, знову відчую дім».

Маючи обмежений бюджет, Наталія придбала свою першу мазанку за 1000 доларів у Черкаській області — у селі, куди потрапила вперше.

Її перше літо на новому місці стало випробуванням ентузіазму. Висока трава, комарі, дощі, а головне — місцевий скепсис.

«Я вже тоді була екосвідомою і не мала грошей. Тож шукала місцеві, природні способи ремонту. Питала сусідів, а вони відповідали: “Знеси цю мазанку й побудуй нормальну. Із шлакоблоку.”»

Брак досвіду швидко дався взнаки: під час ремонту Наталія виявила, що несучі балки згнили.

«Я сіла й заплакала. Так закінчився мій перший сезон із мазанками. Подумала: мабуть, ще не готова».

Переосмислення досвіду відбулося далеко від дому — у США. Там Наталія познайомилася з людьми, які практикують глиняне будівництво, і почала вивчати принципи сталих технологій.

«Я дізналася, як правильно готувати суміші, щоб уникнути вологи, тріщин і руйнувань. І тоді зрозуміла: я готова знову. Мені потрібна ще одна мазанка».

Повернувшись до України, вона купила другу хату — знову на Черкащині, неподалік від першої.

Які матеріали та технології використовуєте під час реновацій?

«Одразу хочу розвіяти міф: мазанка — це не проста неестетична “хатина з глини”. Це архітектура, що поєднує ландшафт, мудрість та матерію».

Мазанки бувають різними за конструкцією: від стін із глини та соломи до дерев’яних каркасів і сучасних варіантів зі солом’яними тюками. У своїй роботі Наталія використовує комбінацію:

  • солому,
  • вапно,
  • білу глину,
  • пісок,
  • і навіть кінський кізяк — як природний компонент так званої «лінивої штукатурки».

«Щоб уникнути запаху, я заливаю кізяк окропом і працюю одразу. Якщо залишити на добу, буде легкий запах, але він швидко зникає».

Як переосмислити народну архітектуру?

Наталія вважає, що майбутнє мазанки — у поєднанні традиції та сучасності.

«Є стереотип, що мазанки холодні й крихкі. Але люди бачать старі занедбані хати, які руйнувалися через недогляд. Якщо все зробити правильно, мазанка простоїть поколіннями без постійних ремонтів».

Переваги очевидні: екологічність, економічність, чудова теплоізоляція, повна біорозкладність.

«Можна збудувати дім, який через сто років просто повернеться в землю. Без шкоди довкіллю й без купи будівельного сміття».

Чи зіштовхувались під час будівельних практик з гендерними барʼєрами?

Наталія в будівництві з 18 років. Ще з першої орендованої квартири робила ремонти. Попри роки досвіду, й досі стикається з упередженням.

«Якось у магазині запитали: “А хто тебе, дівчинко, саму відправив?” А мені вже 30. Іноді чоловіки, коли бачать робітників на моїй ділянці, запитують, що ми робимо. Я їм відповідаю, – та вони не слухають, чекають, поки відповість хтось із чоловіків».

Попри це, відчуває зміни в ставленні до жінок в будівництві. Хоча й не знає однозначно, з чим це повʼязано:

«Чи то це моя набута упевненість, чи то нарощена роками шкіра або, взагалі, – тенденція змінюється».

Чи мазанка зараз — це тренд?

«Коли я купила першу мазанку, це точно не було модно. А зараз — шалений попит. І я впевнена, що далі буде тільки більше, як колись у Канаді чи США».

Для Наталії мазанка — це не архаїка, а модель сталого майбутнього, втілення ідеї відновлення й самоідентифікації через матеріальну культуру.

Які є візії майбутнього?

Сьогодні Наталія працює над кількома проєктами, що поєднують спадщину та інновацію:

  • створенням гайдбуку «Як знайти свою ідеальну мазанку»;
  • онлайн-курсом із будівництва мазанок, розробленим спільно з іншими екобудівельниками;
  • реставрацією 100-річної хати своєї бабусі на Полтавщині — для створення творчої та реабілітаційної резиденції для письменників, митців і ветеранів.

«Це проєкт повернення до коренів, — каже Наталія. — Архітектура відродження. І, можливо, архітектура майбутньої України».

Event Schedule

Lorem ipsum dolor sit amet consectetur. Sit ut gravida aenean potenti. Metus in eu vel morbi dui nunc tellus. Non a massa maecenas massa.